Маємо вийти з фази сентименталу на теми мови і розповідей, яка вона милозвучна, яка вона солов’їна. Яке це все має значення, якщо народ не вміє агресивно, наступально, самодостатньо, вперто наступати нею, не захищатися? Маємо ставати з нації-жертви нацією-месником. Маємо сприйняти цю війну винятково як національно-визвольну. Тоді визволимося, а не будемо казати, що нам хтось закриває рот. Ми маємо закрити рот нашому ворогові у всіх значеннях цього слова.
Ми говоримо про мову, якій у нашому суспільстві віддавна відведено не цю ролю, яку вона повинна відігравати, з огляду не на її внутрішню структуру чи на якісь ще инші чинники, а з огляду на недорослість до неї її носіїв. Хоч скільки ми би розповідали про те, яка у нас багата лексична система, яка у нас досконала фонетика, який у нас пружний синтаксис, яке у нас піротехнічне словотворення, - усе це не має жодного значення, якщо носії не вміють агресивно і наступально її захищати.