Мова – це матеріалізація духовної сили нації.

Я, як філолог, можу абсолютно ствердити, що там, де багато слів, там мало істини.

Це слово [хуйло] не входить в п’ять обсцентних слів. Оце слово – це є дереват, тобто похідник словотвірний. Він не є заблокований. І тому нехай гуляє світом.

Кирилична система давним давно пристосована до фонетично-словотвірної і морфологічної структури нашої мови. Кирилиця і будь-яка система письма – це ціннісна категорія. І ціннісні категорії ніколи не заганяють у практичні лекала. Так як ціннісною категорією є саме поняття батьківщини, яку нормальні люди не обирають, а приймають як божу даність. Так як ціннісною категорією є мова. У світі перемагає не та нація, яка біжить за модою. А та нація, яка має свій стиль і своє обличчя. Кирилиця давним давно набула українського обличчя. Врешті-решт осягнімо власну дорогу під власними ногами.

Чіткість висловлювань впливає на триб нашого життя. Не просто впливає на триб нашого життя, а його абсолютно визначає.

Не існує терміна «мова ворожнечі». Існує мова правди і мова брехні. Існує мова вільних людей і існує мова рабів.

Наша прекрасна дійсність сама дає до рук блискучі події з розкішними питомими відповідниками. Лише сліпі цього не бачать, а глухі не чують. Звідси англо-московський гібридизм.

Етноаторибутив руський – це єдиний термін, що всупереч складним історико-політичним обставинам зберігав свою тяглість, даючи безсумнівну самоідентифікацію (ендоетномен) українцям, попри всі політичні маніпуляції навколо цього у ХVIII-ХХI ст.

Справа філолога – це не лише робота з оранжерейними квітами, але й з отруйними і смердячими бур'янами.

Письмо – справа не лише культурна, але й політична. Теперішні спроби латинізації – дзеркало дуже хиткого ідеологічного стану України і людей з ослабленим і залежним національно-державним пріоритетом. Їхній спосіб мислення: пристосуватися до плинної тенденції, а не вростати у власну традицію і культуру.