Щодо минулого, я просто усвідомлюю, що це капітал, з якого ми всі виростаємо. І якщо ми цей капітал не пропустимо через своє серце, ми не отримаємо крил завтра.

Наші джавеліни – це є наша національна свідомість. Наші джавеліни – це є наші знання про нас самих. Наші джавеліни – це є наша історія. Тому що історія – це те, що завжди.

Якщо би українці правдиву історію знали, вони могли би уникнути значної частини помилок. А від українців правдиву історію забирали… Нам треба знати історичну класику тому, що це – коріння і з того коріння ми всі виростаємо. Якщо ми будемо живитися соками цього коріння, то і плоди будемо давати.

Історія народу – це доля народу. Тому що історична свідомість – це основа буття кожного з нас. Тому що ідеологія – це клей нації. Тому що ідеологія – це стіни, дах і взагалі сама сутність. І якщо хочуть перетворити народ у біологічне тіло всього-на-всього, то забирають у нього два типи свідомости. Перша свідомість – це історична, а друга – мовна свідомість.

Підручник з історії – це насправді друга Біблія.

Ніколи не можна компромісити, особливо тоді, коли ми маємо сув’язь історичних подій. Будьмо уважні і пильні. Наша боротьба не завершилася. Навпаки, вона переходить на інший етап.

Соборність і мова в історичній тяглості такі ж взаємозалежні, як мовна свідомість і чин, нація і держава.

Українці – це народ, який не засвоює історію. Очевидно її не читає, або не хоче читати.

Не встигли наші світлі предки через Голодомор, репресії та терор очистити нашу землю від ворога. Тепер це наша місія.

Люди потребують глибокого підживлення. Зараз певний сегмент українського суспільства найбільше цікавиться саме історичною літературою. Чому? Бо це корінь. Без нього ти приречений на смерть. Без кореня ні цвіту, ні плоду не буде. А корінь можна наростити тільки через знання власної історії. А філологія без історії взагалі не існує, бо уся історична пам'ять закодована в мові, у слові.