Ми в 1991 році здобули незалежність тільки тому, що була УПА і була ОУН та інші національно-визвольні змагання. А ті люди, які цього не розуміють – насправді не усвідомлюють зв'язку межи поколіннями та історичного наслідку діяльности героїчного покоління.

Українці мають свою глибоку історію феміністичного руху, що пов'язана з іменами видатних українських інтелектуалок другої половини ХIХ – початку ХХ ст. Олени Пчілки, Наталі Кобринської, Софії Окуневської, Ольги Кобилянської, Лесі Українки та багатьох інших, провідною рисою яких була боротьба водночас за національні права, що невіддільні від інших і незамінні жодними іншими.

Декомунізація – це повернення українців до питомого кореня. Як ми можемо українців повернути до питомого кореня? Передусім через знання історії. Історія – це корона всіх наук, тому що історія – це знання про життя твого діда, прадіда і прапрадіда. Це надзвичайно інтимні речі. Це насправді моделі твого життя. Це те, що тобі реально гарантує майбутнє.

Історична подія відновлення нашої Самостійности – це не просто спогад про всіх тих, що цю Самостійність пасіонарно творили і творять, – це осмислення їхнього подвигу задля побудови власного Дому. Мільйони і тисячі наших попередників жертвували і жертвують сьогодні своїм життям і комфортом задля свободи Нації і власної свободи, а не місива під назвою насєлєніє. Вони кричать до нас із тих страшних часів, які і зараз не минули.

Історична свідомість – це історична правда, а історична правда – це методичка дій сьогодні.

Минуле, натхненне ідеєю української свободи та самостійности, не мине ніколи, бо ми приходимо в цей світ задля утвердження своєї національної неповторности. Тяглість поколінь – це запорука нашого майбутнього. Це сягання кореня нашої сили і місії.

У питаннях зради неприйнятна і дуже небезпечна ліберальна релятивістська оцінка, позаяк надто велику суспільну відповідальність має за своєю природою інтелектуальне середовище в кожен історичний період.

Наша українська історія – це не лише війни з зовнішніми напасниками, це боротьба з українською правою ідеєю всередині країни. Через це передусім не маємо української держави за суттю.

Народна мова як етап у розвиткові староукраїнської (руської) мови наприкінці ХVIII ст. вийшла на кін історії. Проте історія жорстко покарала нас у заповільненому (на років понад 300) творенні незалежної Держави з питомим винятково українськомовним вістрям.

Історичний час – це дух епохи та візія його через яскраві особистості.