Той фемінізм в такому гіпертрофованому варіанті, який зараз у нас відбувається, він не має у нас жодного природного коріння. Тому що українська емансипація – вона завжди мала дуже серйозне і класне підґрунтя, якого не мають теперішні рухи. Що є для мене основою будь-якого жіночого руху? І в Україні жіночий рух завжди з цієї основи йшов, на відміну від того, що ми маємо зараз. Він завжди мав національне підґрунтя. Жінка, вона завжди воювала за національну Україну. Вона завжди воювала за національно-патріотичне виховання. Вона ніколи не воювала просто за якесь право реалізації себе. Вона завжди в першу чергу була – її величність українка.
Не можна жити серед тих людей і серед того світу, яких ти не любиш. Якщо ти людину любиш, країну любиш, серед якої ти живеш, і любиш те, що ти робиш, ти виходиш на її магістральні дороги. А мова українська – це магістральна дорога. Пощо ти залишаєшся на узбіччі? Вийди на цей широкий шлях. І ти побачиш, скільки на тому шляху сили, краси, жертви, пасіонарности, скільки боротьби за ту мову, скільки життів за це покладено. Я тобі даю руку – ходи зі мною.