Життя кожного з нас надто коротке, щоб лише ним міряти якість нашого самостійного національного буття. Проте саме воно є найкращим доказом неминущого минулого, плинного теперішнього і причиново-наслідкового майбутнього. Життя дає плоди, коли є сув'язь поколінь, одержимих ідеєю своєї Нації і Держави.
Статус української мови наприкінці ХХ – на початку ХХI століття – це показник здатности українців до свого націє- та державотворення. Як свідчить наша історія, українська мова завше йшла попереду суспільно-політичних процесів, неминуче вступаючи в суперечність із історико-політичними обставинами та взаємозалежною несвідомістю проводу й маси як матриці суспільства.
Сильні і геніяльні не просто живуть своє життя – вони живуть усе життя своєї нації та мови. Тільки наша свідомість і наші дії сьогодні можуть підтвердити чи спростувати їхні вчорашні розмисли і генерувати одвічну колоніяльну хворобу чи вирватися з її лещат. Зрозуміймо, ми невіддільно разом: минулі, теперішні і майбутні. Духа не угашаймо!
Історія великої нації твориться насправді життям незліченної кількості українських поколінь. Тому відпустімо цей день сьогоднішній Господу, а нарешті відчуємо крила, які несуть нас до великої мети – реальної, суверенної, соборної Української держави. Бо тільки сильні нації на світовій шахівниці історії заслуговують на гідне життя.