Зло має персональний характер. Так само як персональний характер має Добро. Немає поняття «ми». Є тільки найвеличніше поняття «Я». І власне наше завдання полягає в тому, аби кожен з нас виростав у це велике державницьке "Я", аби ми ніколи не ставали масою, якою можуть маніпулювати, особливо тепер, продажні засоби масової інформації.

Революційні змагання – це той час, якій дає можливість людині піднятися найвище або впасти найнижче. І кожен має цей шанс – піднятися найвище чи впасти найнижче. А також може зависнути у тому серединному болоті, що буде ні мнєсом, ні рибою.

Народ, який не вміє визначити систему цінностей і пріоритетів, весь час буде загрожений. Народ, що тільки про хліб і думає, тільки на хліб і матиме.

Якщо хтось почуває слабкість, біжіть негайно до хати по Кобзар. Аби покласти його на коліна і набратися слів, як набратися причастя у свій внутрішній світ.

Треба знати – де є правда, а де є брехня. В чому полягає сила життя людини? В тому, коли вона вміє розмежувати це. Коли вона перестає собі брехати. Зараз стільки можливостей пізнати правду. Мене дивує страшенно суспільство, яке не хоче в цю правду зануритися. Звільнімося від напівправди! Звільнімося від брехні! Читаймо ту літературу, яка дає нам силу, яка є правдива. Ніколи не біймося революції в своїй голові.

Інтереси суспільних низів дуже часто збігаються з інтересами дуже багатих людей. Тому що дуже бідні і дуже багаті ніколи не мають високих цілей. Тому що дуже багаті думають тільки про гроші. І дуже бідні думають тільки про гроші. А той, хто здатен піднятися і над бідністю, і над багатством, може творити реальну державу.

Хіба сьогодні ми не є споживачами вартостей чужого світу? Ми вже навіть замість українських слів почали масово вживати англізми. Ми постійно на когось орієнтуємося.

Ніхто сам для себе не живе - ніхто сам для себе не помирає. Працюймо один для одного. Особливо в час війни з винятковою відданістю.

Нема меж угодовству ментально залежних людей. Вони не бачать власного кореня. Обвуглені головешки з претензіями на Европу.

Інфантильність суспільства полягає в тому, що воно весь час ставить смішне запитання – «що буде завтра?», не прочитавши уважно того, що було вчора.