Саме ця лукава словосполука "мова, прийнятна для сторін" є досі основним колоніяльним маркером українського суспільства.

Суспільство зависло між правдою і брехнею, гнилим лібералізмом і безстрашним націоналізмом, непрощенним інфантильним популізмом з вилами – і подвигом меншої кількости ВЕЛИКИХ.

Мова найпереконливіше сигналізує про проблеми суспільства. І не важить, що з тим не погоджується якась частина українського суспільства і політикуму зокрема. Від цього об'єктивна мовна реальність не зникає.

НЕМА ЛЮДИНИ ПОЗА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЮ належністю. І саме вона – основний мотив і рушій розвитку притомних, а не вироджених спільнот.

Ця понад трьохсотлітня етнічна війна між українцями та москалями припиниться лише тоді, коли назавжди викинемо їх із нашого культурного простору: мови, музики, церкви, телебачення.

Союз розпався, але свідомість совка з панівною мовою окупації – російською та підлеглою українською – в головах убогих людей залишилася. Ці несамочинні люди досі вмонтовані в простір московської псевдокультури, образ якої намагаються культивувати в Україні, щоб затримати це минуле. Вони перетворюються в озлоблених і претензійних, але численних маргіналів, що, розминувшись із машиною часу, вперто прив'язують українське суспільство до московської псевдокультури.

Народ, що не вміє законодавчо захистити та утвердити свою мову, ніколи не захистить своїх територій, бо вони неминуче будуть вже під іншими мовами.

Люди, зазвичай, не люблять ПРАВДИ, тому основа плагіяту – брехня чи напів брехня. Люди, зазвичай, не люблять чийогось РОЗУМУ, але дуже люблять з нього скористатися у своїх інтересах. Люди, зазвичай, не переносять чийогось УСПІХУ, тому хочуть собі його привласнити. У нас в країні критична маса тих, що не сприймають ПРАВДИ, РОЗУМУ та УСПІХУ сильних, наполегливих, послідовних і невідступних. Вони їм тупо ЗАЗДРЯТЬ і, як наслідок, КРАДУТЬ у них досягнуте та напрацьоване. Отже, якщо у вас тупо вкрали і видали за своє – Ви таки чогось досягнули і Ви, на щастя, не належите до більшости, а до притомної меншости. Але цієї втіхи, звісно, замало, щоб не зважати на тупу посередність, що користає з Ваших здобутків.

Наші видимі подвиги є тільки тоді, якщо є глибинна невидима мотивація любови до свого і ненависти до злого.

В цьому призначення людини: бути вірним своїй землі, як Богові.