Коли не буде національної свідомости у цієї маси, серед якої ми живимо, щодня буде гірше і гірше. Всі наші проблеми винятково вирішуються винятково нашим вибором за допомогою бюлетеня.

Люди, спам’ятайтеся і усвідомте, що нікого ми в світі не маємо, крім самих себе. І нікому ми в тому світі не потрібні. Зрозуміймо, що Україна потрібна тільки нам. І врешті-решт відкриємося один до одного до хороби та проаналізуємо шлях політичних партій. І зрозуміймо, що довіряти треба передусім один одному, а не шукати опори в Европи, в Америки і ще в якихось країнах. Не існує міжнародного права. Існує в світі тільки право сильного. Так от, щоб стати сильним, треба починати зі зміни занепаду оцієї внутрішньої моралі. А мораль починається з довіри.

Тоді, коли наше суспільство навчиться працювати само над собою, навчиться читати книжки, навчиться слухати відповідно потрібних людей, ми тоді вийдемо з цього зачарованого кола. І не будемо живити олігархів. І не будемо приводити до влади ворогів України.

Ми в нашому житті (і медійному і немедійному) маємо один дуже важливий чинник, який підсвічує правдивість чи неправдивість процесів, які відбуваються в країні. І цей чинник називається дуже просто – мова. І ми, зазвичай, те що відбувається у нас в країні, заганяємо в дуже дивну синтаксичну конструкцію: «так, але». Я ставлю суспільству запитання – мова виказує, що з вами щось є негаразд? Вийдіть із цього зачарованого кола, яке називається «так, але». Тобто, навчімося врешті-решт бути у свому виборі категоричними і абсолютними. От, власне, проблема нашої політики полягає знаєте в чому? Вона абсолютно релятивістська. Вона абсолютно відносна, вона зовсім не є доконаною річчю. Вона є абсолютно половинчаста і нецілісна. Тобто, це свідчить про загальну ментальну кризу суспільства.

До того часу поки ми весь час будемо себе порівнювати з московитами, ми перебуватимемо в полі їхньої залежности. Щойно ми перестанемо себе з ними порівнювати, ми станемо вільними людьми.

В нашій народній пісні співається «а ми тую червону калину піднімемо», бо вона чомусь похилилася. А насправді калина хилиться тоді, коли суспільство хилиться усім своїм миром.

Якщо ми говоримо про те, що частина суспільства не довіряє владі українській, а на мою думку – це не є українська влада, то суть не в проблемі недовіри суспільства до влади. Суть в тому, що українці українцям перестали довіряти. Суть в тому, що у нас всередині суспільства глибочезна моральна криза. Ми не довіряємо один одному. Ми підозрюємо один одного в якихось небезпечних речах.

Люди не готові боротися, люди не хочуть боротися. Гедоністична свідомість і оця гнила ліберастія перемогла в цілому світі. І вона інфікувала українське суспільство. Ті, які ніколи не воювали, вони змучилися. Це означає – криза ідентичності, криза моралі, криза державницького мислення і криза національної свідомости.

Коли страшенно штормить, сильна людина демонструє максимальний спокій. Це власне те, що має робити українське суспільство. Слабка людина зривається, кричить, нервується, падає в паніку і всякі такі речі робить. Ми маємо себе опанувати – стати над собою паном і перестати істерити.

Суспільство надто повільно реагує на виклики часу: недочуває, недобачає, недоходить – НЕ ВСТИГАЄ і злоститься не на те, що треба. Роздвоєність стає ознакою психічного стану більшости.