Нема сумніву, що кількісний і якісний розвал наших Збройних Сил і оборонної промисловости – це добре продумана стратегія одвічного ворога – Москви, його відвертої агентури в Україні і колоніяльного лакейства у всіх прошарках суспільства.

Хоч як наші владці намагаються сховати війну за безглуздою абревіятурою АТО, війна прийшла у хату і серце кожного.

Мова ворога – це прописка ворожої держави-терориста на території України.

Не важко здогадатися, що "мову, прийнятну для сторін", запроваджено для москвоязичних, що мають поважні інтелектуальні та політичні проблеми з опануванням мови Шевченка та Бандери. На жаль, убогі пострадянські законодавці не виявилися таким свідомими, щоб зруйнувати зону комфорту рускоязичних та ще й вказати їм, що вони тут не просто зайди, а окупанти!

Можна вийти за межі держави, але не мови. Бо вона є мисленням і світоглядом.

Російськомовність – це не юридична, а політична категорія, що згубно прив'язує Україну до її колоніяльного минулого і є знаком підлеглости українців Росії. Саме російськомовність стала політичною основою для Путіна розпочати війну в Україні під приводом захисту російськомовних.

На окупованих московським ворогом територіях України за українську мову також розстрілюють. Спершу там мову ігнорували, зневажали, висміювали, вилучали, підміняли, спотворювали. Тепер просто розстрілюють її носіїв. Тепер за потурання неукраїнської влади мова окупанта брудними плямами розповзається по всій країні. Інфікує. Загиджує. Принижує. Окацаплює. Мова окупанта в Україні – це наслідок перемоги москалів над українцями. Російськомовні українці – це найкращі трофеї Московської імперії. Така плата хохлам за їхнє толерування мови окупанта від часів перших московських військових гарнізонів від 1658 року до сьогодні включно.

Коли влада буде в нас українська? – Тоді, коли в нас буде своя історична оптика. Коли буде українське мислення.

Двомовність України не є природним етнічно-суспільним явищем. Це наслідок понад трьохсотлітнього імперсько-російського терору щодо самої мови (близько 200 указів про її всезагальну і часткову заборони) – себто лінгвоцид, і винищення носіїв цієї мови – українського селянства голодом та інтеліґенції – репресіями – себто геноцид. Цю історично кричущу несправедливість треба негайно змінювати через всеохопні заходи підтримчої політики держави щодо української мови.

Статус мови – це реальний і правовий вияв взаємин між мовою та суспільством… Статус мови, на нашу думку, визначає передусім мовно-суспільна реальність як синтез національного менталітету, мовно-національної свідомости, мовної поведінки та суспільно-історичних обставин.