Не буде історичної свідомости, не буде мовної свідомости, – не буде національної української держави.

У нас хамство винесено в розряд публічної і навіть державної політики.

Топоніміка найбільшою мірою свідчить про те, куди рухається нація.

До того часу поки наша держава не визначиться з ідеологією, поки ця ідеологія не буде націєцентричною, ми не переможемо війну.

Ми можемо дуже тішитися з того, що народилося нове покоління. Але при владі у нас гримучий «совок»! І цей гримучий совок, Україну, яка воює, малює нам у вигляді синьо-жовтої цвіточки. Це замість того, щоб витягувати на поверхню мілітарні символи і кричати, що ми воюємо, ми змагаємося, ми переможемо! 30 років, як бачимо, ще надто мало, щоби деколонізувати нашу свідомість. Ми пережили дідів-комуністів, ми пережили батьків-комуністів. Тепер ми маємо побороти жовтенят і піонерів цієї доби. Отже в нас дуже багато роботи аби просвітити оце покоління піонерів і жовтенят, що тепер при владі.

Існує три стратегії розвитку мови у будь-якій державі. Перша стратегія – колоніальна. У нас та стратегія була, коли наша держава називалася УРСР. І є ще національна стратегія. Просто реально суспільство не здатне опанувати національну стратегію мовної політики. Тому ми на стадії ліберально-гібридної гнилої моделі.

Не будемо мати ідеології – не будемо мати держави. Тому що кожна держава базується передусім на ідеї. Велика Британія – на своїй ідеї, Німеччина – на своїй ідеї, Франція – на своїй ідеї. А українська квазідержава базується на олігархах.

У нас немає при владі державників. У цьому полягає наша катастрофа.

Парадоксальність ситуації в нашій країні полягає в тому, що в нас дуже бідні голосують за дуже багатих. Якщо нема національної свідомости, якщо нема гідности, якщо нема гордости, якщо немає національного світогляду, то тоді ці бідні ідуть на виборчі дільниці і обирають олігархів… Якщо народ про себе такої низької думки, що не приводить до влади українців, а веде чужинців і олігархів, то він отримує те, на що він заслужив.

До того часу поки ми не навчимося дуже жорстко карати людей, які зневажають українські цінності, ми маємо перестати з ними панькатися і говорити про те, що їх треба чогось вчити. Вони нічого не навчаться. Вони є помилкою природи і на це немає жодної ради, крім однієї – тюрма. Тобто мають діяти належним чином закони. Якщо би ми ухвалили у Верховній Раді законопроєкт «Про колаборацію», то ми би їх всіх порахували на лавах підсудних.