Наше завдання сьогодні, в час цієї героїчної і жертовної національно-визвольної війни, не дати знову, як це було після Майдану 2014 року, ослабити мовне питання, звівши його до згубної московсько-української мовної шизофренії.

Мова – в останню чергу засіб комунікації. Її основна функція, попри онтологічну, – інтеграційна (соборницька), що доведено на основі історичних соціолінгвальних процесів, починаючи від найдавніших писемних пам'яток.

Здаючи Мову і приймаючи ЯЗИК навіть у його регіональному вияві, ми вдруге розстрілюємо всіх тих, хто віддав життя за нашу духовну опору та основний символ ідентичности. Будьмо непохитні у карбуванні нашого українського СЛОВА. Нехай стане воно вогнем для нашого ворога і яничара і нездоланною силою для нас, вільних українців.

Ще не обтрясли з себе московського словесно-ментального бруду, як національно безхребетні вгрузли в англо-український суржик.

Чому ми збереглися як окремий етнос, попри понад 350-літній період втрати державности через окупацію Московією? Бо саме мова була тим кордоном, що відмежовувала нас від ворога і об'єднувала всередині.

Мовна гібридність стала наслідком гібридности мислення постгеноцидної і постколоніяльної нації.

Щоб мова титульної нації утверджувалася, – вона має всеохопно діяти у двох царинах: державній і освітній.

Ми затоптали своїми брудними черевиками пряму мову Землі.

Нехай правопис не буде кайданами у вас на ногах. Чуйте той правопис як файний капець в хаті. Тоді все буде добре.

Життя слів – це життя людей і націй.