Особливість українських реалій в тому, що саме МОВА тривалий час заступила собою відсутність Української Держави. Питання мови було питанням влади і панування.

Сьогоднішня політична система, – це так звана ліберальна демократія, що, на нашу думку, на сучасному етапі стала абсолютним синонімом до ліберального тоталітаризму. І це не оксюморон, а новітнє суспільно-політичне явище знищення національних держав під прикриттям демоліберальних цінностей… Себто тоталітаризм на тлі ліберальної демократії – це просто суворий батько супроти загальноприйнятої аморальности.

Патріотами держави є ті, що живуть своєю мовою, культурою та історією.

Несвідомість приводить до влади чужинців-українофобів, які у мить паляться на мовному питанні як кордоні етнонації – основи самостійної і соборної держави.

У бездержавний період саме українська мова заступала собою відсутність української держави як основної форми буття етнонації.

Направду, проблема української мови у власній державі, як і 100 років тому: на ній можна заснути – і прокинутись у тому ж мовному рабстві. Нема національної свідомости – не буде й мови.

На жаль, імперський апетит у Росії росте, "стукачі" залишили після себе ідейних нащадків, які сьогодні підривають міцність нашої держави – оголосили війну мові, одному зі стовпів нашої незалежності і державності.

На зміну колоніяльного гасла "єдина країна – єдіная страна", запущенного мовною політикою П. Порошенка, прийшла ліберально-гібридна роздвоєність і згубна мовна толерантність, неминучий наслідок якої – це подальші утиски української мови вже під гаслами ліберальної демократії.

З України справді треба винести за дужки ВСЕ, що не є українське: московську мову, московську церкву, московську агентуру та їхній інструмент – "сєпарів". Тоді це і буде Україна, а зараз просто країна (чи страна). Без визначальної графеми У!

Здаючи українські стратегічні підприємства, зокрема оборонного циклу, здаючи українську землю як основне "національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави" (ст. 11 Конституції України), неминуче здаватиме й МОВУ як основний знак української ідентичности і кордон власної культури.